ОДА КАНЕВУ- слава практиці!
Дзень... дзень... ДЗЕНЬ... ДЗЗЕЕЕНЬ... Спросоння намациваю гидкий маленький пристрій і брутально обриваю арію будильника (хай його винахідник живе довго-багато!). Зітхаю і вмиваюсь думкою про те, що сьогодні потрапляє у відрізок часу найкращих днів мого життя (ох вже ці щасливі студенські роки), і через 15 років я буду з лоскотливою ностальгією згадувати ці 5 годин сна...
Метро. Лавина байдуже-сонного люду валить у вагони, поглинаючи мене і відтоптуючи всі дві ноги. По графіку я запізнююсь на 2 хвилини. Прощавай, перша пара- психологічка таких, як я, на 2 хвилини пізніше не впускає
Якраз в такі-от зворушливі моменти в думках спливають різні спогади. Я впевнена, що вони не лише у мене спливають, але і у всіх географів, геологів, біологів та іншого славного люду з нашого не менш славнішого Університету, які мали щастя хоч разок в житті пройти те, що носить назву Канівська практика. Ми приїхали зовсім недавно (28 серпня), ще не встигли як слід витрусити пісок з купальників, а вже не можемо жити без щоденного проглядання томів фоток з тими краєвидами Канівського природного заповідника, які були для нас рідною хатою цілих 5 тижнів.
Для тих, хто з школи знає, що географи відкривають материки, сповіщаю: ми ще й не таке вміємо. Тепер ми вміємо швидкість течії річок вимірять, а ще ми зможемо вам вік гірської породи визначить, сказати вам два види латинських матюків- напр., Betula pendula (береза серцелиста), або Cumulonimbus (купчасто- дощові хмари). І напослідок, ми викопаємо вам двохметрову яму, в яку ви можете навіки викинути всі підручники- ми ж бо тепер знаємо, що теорія без практики мертва. Хочете вміти робить усе це- в Каневі на гідрологічній, геологічній, біогеографічній, метеорологічній та грунтознавчій практиках навчать і не таке робити. А ще від тебе не відлинуть, поки не спустишся без проявів страху з 4-х метрової стіни і переправишся через глибоченький яр на карабінах.
Але все це ми кажемо зараз. А тоді було так:
ПЕСИМІСТ: -Голодні замучені студенти в общазі зі своїми 30 сторінками звіту на кожну практику, без води, з зацілованими фотками мам-тат-песиків-хлопців/дівчат педантично рахують дні, які залишались до кінця каторги.
ОПТИМІСТ: -Втомлені, але щасливі студенти відмиваються після денної вилазки по всім ярам і болотам, які вони знайшли в окрузі, в намозолених від весел руках тримають холодне пиво, сидячи на піщаному березі поволі приворожуються тихим хлюпанням Дніпра.
....з неба оманливо-лагідно ласкається сонечко, а в очах розпливаються кольорові кола...хмарність 0 балів...температура грунту 43 градуси...йой, мат в два хода...(метеомайданчик приймає географів з 9-ої до 21-ої години)
....згори навертається хвиля, я майже тону...нема більше сил...проклинаю всіх мух, які мене вкусили поплисти до буйка...може, назад? Ні, хочу далі...нарешті, твердь! Сидячи зверху на буйці, бачу берег з рухливимим цятками-однокурсниками. Ну і хай! Я на буйці єсьм!
....на гітарі рветься струна, але це нічого не зупиняє...медіатор Віталіка вже починає диміти, а горло болить від горланення всіх пісень, які колись знала...не біда, що не розспівувались...
....в багаття падає моя сосиска, але я знаю, що будь-хто з оточуючих без жалю поділиться зі мною своєю...а тим часом сонце вже давно зайшло, і дим від вогнища зовсім не неприємний...
....Ракета перевантажена, і хоч не можна, ми усілись на верхній палубі...вітер огортає зо всіх сторін...повна ілюзія Титаніка...зовсім не усвідомлюється мисля про те, що я нарешті їду додому...а вдалі вже видні київські мости, і скоро заблищить Лавра...
А батько Тарас (Шевченко, звісно- Тарасова гора була в 20 хв ходьби від общаги) все дивиться на Дніпро. Може, чекає на нас. Бо ми чекаємо тої миті, коли душі стане так спокійно і легені вдихнуть таке ж чисте повітря, як в Каневі.
Слава практиці!!!halepa
вкрадено на www.gazeta.univ.kiev.ua