Плодіться, розмножуйтеся і дискутуйте

      — Юрію Григоровичу, Дарвіна найбільше критикують за теорію походження людини від мавпи. Проте ці погляди, наскільки мені відомо, висунув не він, а французький біолог Жан-Батіст Ламарк. Звідки ж взялася така плутанина?

      — Насамперед слід зрозуміти, що ніяких теорій еволюції немає — є тільки гіпотези, бо будь-яку теорію треба підтвердити на практиці, а ніяка еволюційна гіпотеза не підтверджена експериментально. Першу еволюційну гіпотезу створив французький учений Жан-Батіст Ламарк (1744—1829). І саме Ламарк був єдиним ученим за всю історію біології, який вважав людиноподібних мавп безпосередніми предками людини. За Ламарком, на Землі весь час зароджується життя — сьогодні якась бактерія зародилася, завтра вона —  вже амеба, а післязавтра — стрибатиме зайцем. Згідно з його поглядами, сучасні шимпанзе, горили, орангутанги в найближчому майбутньому перейдуть до вищої градації — людини. Чарльз Дарвін був занадто розумною людиною, щоб стверджувати щось подібне. Еволюційна гіпотеза Дарвіна (1809—1882) — одна з багатьох. Еволюція, за Дарвіном, — це процес безперервних змін видів унаслідок їх пристосування до умов довкілля, який здійснюється на основі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, наслідком якої є природний добір. Що ж до мавп, то Чарльз Дарвін, як і багато його попередників, просто констатував той факт, що людина систематично ближче належить до людиноподібних мавп і що в минулому було кілька форм, подібних  до людини. Він ніколи не казав, що людина походить від мавпи, а лише припускав, що мавпа і людина виникли від спільного предка.

      Окрім дарвінізму, є інші версії пояснення причин історичних змін тваринного і рослинного світу: гіпотеза катастрофізму Кюв'є (ХІХ ст.), синтетична гіпотеза еволюції Шмальгаузена, Сєвєрцева і Майра (ХХ ст.), еволюційна гіпотеза перерваної рівноваги Елреджа, Гоулда і Стенлі (ХХ ст.), гіпотеза адаптивного компромісу Расніцина (ХХ ст.)...

      — Чому ж саме Чарльз Дарвін став найбільш відомим еволюціоністом?

      — Кому відомим? У нас він відомий, бо у СРСР його вважали найвизначнішим корифеєм. Дарвін — відома у світі фігура, але шведський біолог Карл Лінней, наприклад, більше зробив для розвитку біології, ніж Дарвін. Лінней заклав теоретичні основи систематики, яка до нашого часу є базою будь-якої біологічної науки. А те, що дарвінізм широко пропагували  в колишньому СРСР, не показує реальне місце цієї гіпотези в сучасній теоретичній біології. Тоталітарні режими завжди беруть якусь гіпотезу, встановлюють її як істину в останній інстанції, а інші відкидають. Оскільки суспільство було примусово атеїстичне й заідеологізоване, то дарвінізм був канонізований як єдино вірна доктрина в рамках «марксистсько-ленінської» біології. А був час, коли у СРСР такою офіційною доктриною був ламаркізм. Проте бездоказово правильними чи хибними вважати наукові гіпотези не можна, бо це вже буде ідеологія, а не наука. Всі гіпотези мають рівне право на існування, і кожен дослідник вільний у своєму виборі будь-якої з них  або у створенні нової.

«Виживають не найсильніші, а найбільш пристосовані»

      — Дарвін вважав, що рушійною силою еволюції є боротьба за виживання між живими істотами. Як він прийшов до такої думки?

      — Річ у  тім, що Дарвін був знайомий із поглядами славетного англійського економіста Томаса Мальтуса (1766—1834), який висунув першу гіпотезу росту народонаселення Землі. Мальтус показав, що в перенаселених країнах триває жорстка конкуренція і боротьба за виживання, бо темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування — лише в арифметичній. Ці погляди Дарвін переніс на живу природу та поклав в основу обгрунтування своєї еволюційної гіпотези. Проте Дарвін значно переоцінив роль конкуренції, стверджуючи, що нібито між живими істотами постійно триває боротьба за існування. Насправді в стабільних умовах така конкуренція практично відсутня. Бо кожен організм має бюджет часу і чим більше він витрачає часу на боротьбу за виживання, тим менше має шансів дати нащадків. Так що будь-яка спільнота живих організмів може довго існувати лише на засадах саморегуляції, а не руйнівної боротьби всіх проти всіх. Жорстка ж конкуренція відбувається тільки в часи катастроф, коли внаслідок руйнування якої-небудь екосистеми (спільноти живих організмів) на звільнене місце випадково потрапляють особини інших видів із сусідніх територій. Вони освоюють цю територію, пристосовуючись до нових умов, і так виникає нова стала спільнота з новим населенням.

      Візьмімо приклад — Гавайські острови. Вони виникли мільйон років тому —  піднялися  з моря і на них ніякого життя спочатку не було. А сьогодні там, зокрема, живе кілька сотень видів мух-дрозофіл — майже 50 відсотків усіх відомих видів цих мух. Чому ж це на Гаваях таке «дрозофілообіліє»? Тому що предки цих дрозофіл випадково потрапили на ці острови раніше від представників інших екологічно близьких видів. І в умовах відсутності конкуренції вони зайняли всі можливі місця для свого існування, утворивши багато нових видів. Таким чином, еволюційну перевагу отримують види, які випадково виявилися заздалегідь пристосованими до нових екологічних умов, а зовсім не «найсильніші», як це часто помилково вважають.

      — А чому свого часу на Землі повністю вимерли динозаври?

      — Я взагалі не розумію, чому це питання таке популярне. Динозаври — це всього два ряди великих за розмірами тварин. А великих за розмірами тварин мало буває. Скажімо, слонів же менше, ніж мишей, правда? Ну а викопних динозаврів за всю історію їхнього існування — всього трохи більше 200 видів. Вони з'явилися 240 мільйонів років тому, а вимерли 70 мільйонів років тому. Чому вони вимерли? Бо в кінці крейдяного періоду була велика екологічна криза: внаслідок опускання суходолу значні території були затоплені морем, що привело до незворотних змін у біосфері. Але ж тоді зникли не одні динозаври.  В той час, окрім них, вимерло 75 відсотків видів комах, кілька рядів ссавців... Так те, що вимерли безліч ссавців (деякі з них були до 10 метрів завдовжки), нікого не хвилює. Всіх цікавлять лише два ряди динозаврів. Вони справді були дуже великі за розмірами: до 30 метрів завдовжки. Але найбільша тварина, яка коли-небудь існувала на землі, — це синій кит, який живе зараз. Більшої тварини ніколи на Землі не було. Сучасний синій кит живе в морях, має 30 метрів завдовжки і важить 150 тонн.

      Згадуючи динозаврів, варто пояснити, чому історію Землі поділяють на ери, періоди і так далі. Якби життя на нашій планеті розвивалося безперервно, переходило одне в одне, то в нас би ніяких періодів і не було б. Але засновник палеонтології француз Жорж Кюв'є (1769-1832) помітив, що рештки викопних істот зовсім не нагадують тих організмів, що живуть зараз. Раніше були екосистеми, в яких існували певні організми, зовсім не схожі на відомі нам, сучасні. Потім всі ці екосистеми руйнуються і на їх місці утворюються нові. І на межі ер, періодів і епох завжди відбувається вимирання одних організмів і поява інших. Тобто великі історичні зміни в природі відбуваються тільки внаслідок катастроф. Катастрофи винищують старе життя і з'являється нове.

«В абсолютній ізоляції людина дичавіє»

      — Юрію Григоровичу, ви написали розділ «Основи еволюційного вчення» в підручнику з біології, де описали всі еволюційні гіпотези. А самі ви є прихильником якої з них?

      — Особисто я — людина віруюча, відвідую храми православної церкви. Я вважаю, що людина — це Боже створіння. І оці всі буцімто предки людини — австралопітеки, пітекантропи, синантропи — це зовсім не її пращури. Це все були істоти, які вели гуртовий спосіб життя, всі вони з'являлися в одному і тому ж місці — в Південно-Східній Африці і звідти поширювалися по всіх континентах. А ось кроманьйонці були такі ж, як сучасна людина білої раси. Перші залишки кроманьйонської культури знайдені на Близькому Сході — в Ізраїлі, Малій Азії (Туреччина), на Синайському півострові. Це чітко біблійні місця. Звідти кроманьйонці поширюються по Європі, потім в Африку, де вони дали чорну расу, потім в Індію — це австралоїди (вони згодом заселили Австралію) і в Азію — жовта раса (близько 20 тисяч років тому люди жовтої раси заселили Америку). Кроманьйонці виникли десь 300 тисяч років тому, а неандертальці (особлива раса людей) трохи раніше. Але неандертальці 30 тисяч років тому вимерли. А кроманьйонці — залишилися і поширилися по всьому світу. Кроманьйонці виглядали так само, як сучасна людина білої раси.

      — А чи реально, щоб людина, яка опиняється в тваринному світі, як Мауглі, зберегла притаманні їй людські ознаки?

      — Ні, це неможливо. Були випадки, коли малих дітей або губили в лісах, або їх крали вовки. І потім ці діти, живучи у вовчих зграях, за своєю суттю ставали вовками — бігали на чотирьох ногах, гарчали... Людина без собі подібних зберегти людську подобу не може.

      — Як же зміг вижити і не здичавіти Робінзон Крузо? Адже цей літературний образ було створено на основі справжньої історії з життя людини?

      — Робінзон Крузо — це дуже рідкісний випадок. Тому що людина в таких умовах губить пам'ять, навички, припиняє говорити. Образ Робінзона Крузо було списано з реального мешканця Британських островів. Шотландець Олександр Селькірк у кінці  XVII сторіччя справді пережив катастрофу корабля і потрапив на безлюдний острів, де прожив близько 4 років. І чому його постать стала настільки героїчною? Тому що людина, коли потрапляє в такі умови, деградує як особистість. Саме тому колись була така жорстока кара — коли висаджували на який-небудь острів. Ну висадили тебе, здавалося б, — живи там собі. Але, по-перше, на острові людина потрапляє у вороже середовище — джунглі. А по-друге, якщо людина в таких умовах і виживала, то деградувала. Вона сама розуміє, що деградує, але нічого не може з цим зробити. І чому Даніель Дефо написав книгу про Олександра Селькірка? Тому що випадок з цією людиною його вразив. Його приголомшило, що Селькірк, який зазнав аварії на кораблі і поселився на безлюдному острові, зберіг людську подобу — аж доки не з'явилися люди з іншого корабля і не забрали його. Тільки ніякого П'ятниці в Робінзона Крузо не було — це вже Дефо сам придумав. Потім Селькірка на батьківщині буквально «носили на руках», він отримав нагороду від уряду. Це справді був подвиг — в абсолютно диких умовах він зберіг розум, пам'ять, здоровий глузд. Просто в нього була надзвичайно стійка психіка. А загалом  пересічна людина — істота соціальна й одна, в абсолютній ізоляції, за своєю природою, вижити практично не може.

      — А чи змінювалася в процесі розвитку людини маса її мозку? І як розмір мозку впливає на інтелект?

      — Судячи з тих даних, які наука має, рівень інтелекту людини був завжди однаковим. І з масою мозку інтелект ніяк не пов'язаний, бо маса мозку у неандертальців, які лише робили якісь примітивні малюнки в печерах, була десь на 20 відсотків більша, ніж у кроманьйонців. А кроманьйонці — це фактично сучасний вид homo sapiens (людина розумна). В науки є дані про середні фізичні параметри пересічної людини. Але це не значить, що є середні дані інтелекту. Скажімо, в російського письменника Тургенєва маса мозку була понад 2 кілограми, а в німецького філософа Канта — всього 800 грамів, тобто вже на межі розумової відсталості. А й один, і інший були видатними людьми.

вкрадено на www.umoloda.kiev.ua