Піклування про своє здоров'я, здоров’я рідних та близьких, як відомо, притаманне кожній нормальній людині. Одна із самих поважаних та древніх галузей медицини – гігієна – вивчає вплив умов довкілля, в тому числі соціальних, на здоров'я та розробляє заходи для його збереження, запобігання захворювань та продовження віку, що в сукупності має назву “здоровий спосіб життя”. Гігієністи, як і лікарі, керуються відомим положенням клятви Гіпократа – “не зашкодь”. Основи гігієни донедавна викладали як в початкових, так і в середніх та старших класах, зокрема в курсі “Людина та її здоров’я” (8-9-й класи).

Здавна так повелось, що кожна наука має свій збочений відбиток – астрономія – астрологію, хімія – алхімію, медицина – знахарство, психологія – екстрасенсорику, зоологія - криптозоологію, гігієна – валеологію. Бути вченим важко: треба мати талан дослідника, досконально знати свій предмет, проводити експерименти, більшість з яких виявляється невдалою тощо. Проходять роки, часто життя, і лише одиниці з армії науковців досягають успіху.

Псевдонауками займатись легко і приємно: запам’ятати кілька ритуальних заклинань, кілька наукових термінів та все це продавати “лохам” за непогані гроші. Кожна така “галузь” складається із трьох частин: перша – це терміни і поняття, вкрадені у справжньої науки. Наприклад, астрологи використовують наукові факти взаєморуху небесних тіл та їх назви. Друга – це догми, тобто положення, які потребують не доказів, а віри, в основному запозичені із поганських релігій. В астрології прийнято вірити, що переміщення планет та зірок пов’язане з людськими долями. Третя чистина – це товар. В астрології він має назву “гороскоп” на кшалт: “завтра вас чекає вдача у ділах, однак не зловживайте алкоголем та не перебігайте проїздну частину вулиці поза переходами”.

Біда прийшла не те що непомітно, а як черговий прояв загального ідіотизму нашого життя: Міністерство освіти ввело вивчення валеології в середній школі. Що ж це за “наука” та учбовий предмет? Валеологія почалась під час агонії бувшого СРСР, коли на телебаченні до запаморочення шаманили кашпіровські та чумаки, а так званий “вчитель” Порфирій Іванов відростив здоровенну бороду та голоніж бігав по снігу, аж поки не помер. Маячня цієї напівбожевільної нещасної людини і стала однією із підвалин “нової науки”. Мешканець Ленінграду якийсь професор Брехман в 1982 році придумав і саму назву “валеологія”. Ще тоді в провінціях повідкривали кафедри валеології (в Пермському університеті та ін.), та написали силу силенну “наукових” праць; зараз ця пошесть докотилася і до нас – такі кафедри створені чи не при всіх педінститутах. Зазначу, що в Росії вивчення валеології в школах нещодавно відмінили під тиском громадськості та Православної церкви.

Валеологи стверджують, що вони вивчають “саме здоров’я” та вплив на нього всього на світі. Тому вони вважають, до валеології входять гігієна (саме у цієї науки запозичили основні наукові терміни), соціологія, патріотичне та моральне виховання, гуманітарні науки тощо. Отже, мова йде про нову ідеологію. Чаклунське начиння валеології – це всілякі поганські забобони та псевдовчення про прану, ауру, “біополя”, “геопатогенні зони” тощо. Товаром цієї “науки” є здоров’я наше та наших дітей.

“Стовпи” валеології в Україні – два-три доктори медичних наук, кілька доцентів педінститутів, “суперпатріоти”, здебільш із бувших парткомівських діячів (крім слів “слава” та “ганьба” вони тепер вивчили ще і “валеологія”), сила силенна “народних цілителів”, екстрасенсів, геопатів та інших невігласів, шахраїв та психічно хворих людей. Не приведи Бог зачіпити цю братву – відразу зчинять лемент, що ти некомпетентний та проти здорового способу життя. Тобто, нема “науки” крім валеології, а Брехман – пророк її.

Проаналізуємо три підручника з валеології для дітей різного віку. В усіх них стверджується, що буцімто якісь “вчені” підрахували, що здоров’я залежить від стану довкілля (приблизно на 20%), спадковості (майже на 20%), медичного обслуговування (десь на 10%), і способу життя (більш, як на 50%). Розглянемо ці “наукові” відсотки з практичного боку. Якщо у людини якесь спадкове захворювання, наприклад, синдром Дауна, серпоподібна анемія чи гемофілія, то її здоров’я погане на 100%, і ніякий спосіб життя чи медичне обслуговування його не виправлять. Якщо людина працює на шкідливому виробництві, чи отримала високу дозу радіації, то її здоров’я буде загублене саме станом довкілля, і не на 20%, а на всі 100%. Якщо людина поїхала в Карпати оздоровлюватись та вбилась на гірських лижах, або довела себе “лікувальними голодуваннями”, лазнями, знахарськими травками та купаннями в ополонках до найвищого ступеню виснаження, то на той світ на 100% її загнав саме так званий “здоровий спосіб життя” і т.д.

Перший “бестселер” - творіння Антона Алатона “Валеологія”, допущене Міносвіти як підручник для 2-3 (4) класів (Київ, видавництво “Алатон”, 1996 р.). Антон Алатон – це не людина, а видавництво. Працює воно, як швидка допомога за відомим російським поетом А.Твардовським: “сама едет, сама давит, сама помощь подает”, тобто самі собі автори, редактори та видавці. Поряд із безсистемно та поверхнево викладеними деякими гігієнічними порадами в ньому понамальовані страшненькі дядьки, які уособлюють різні клітини організму, а також сперматозоїди, яйцеклітини, біленькі хатки-мазанки, вишневі садки, запорізькі козаки, північноамериканські індіанці, турки-яничари, західноєвропейські аристократи і лицарі та чимало всякого іншого. Особливо натхненно зображені кольорові схеми жіночої та чоловічої статевих систем (с. 134) і гола пара в ліжку (с. 138). Без більш-менш зрозумілих або і взагалі без будь-яких пояснень автори “грузять” дітям такі складні терміни та поняття, як імунітет, інфекція, щеплення, лімфатичні судини, тимус, хромосоми, спадковість, ракові захворювання, канцерогени, алергія, етнос, душа, християнство, емоції тощо.

Релігія у нас, як відомо, відокремлена від держави, в чому і полягає конституційне забезпечення свободи совісті. Алатоновці, однак, стверджують, що всі українці – християни (с. 107) та повинні поститись (с. 121). По-перше, це далеко не так – серед нас є і юдаїсти, і мусульмани, і (страшно вимовити!) атеїсти. Розглядати піст як корисну для здоров’я дію, як це робять автори, -знущання над почуттями віруючих. Піст є усвідомленим релігійним актом, а не різновидом лікувального голодування!

Особливу увагу “Алатон Ltd.” наділяє сексу (наприклад, на с. 137, цитую: “Під час статевої близькості чоловіка і жінки ми зустрічаємося і зливаємося в одне ціле” або на с. 138: “Для нормальної людини статеве життя природне. Вона не відчуває ні сорому, ні страху, ні огиди чи неприязні від статевої близькості”). Навіщо все це маленькій дитині, невідомо.

Всупереч загальновідомим фактам автори описують Україну як переважно хуторянську патріархальну країну на відміну від “міського” Заходу. Вони стверджують, що в Україні не було епідемій, бо (с. 116): “В українській сім’ї майже не залишалося відходів. Залишки їжі віддавали домашнім тваринам (NB: а в сім’ях інших народів їх що, самі з’їдали?). Туалети з вигрібними ямами не ставали причиною хвороб, тому що їх розміщували далеко від криниць і стежили за чистотою”. Насправді Україна мала великі міста – центри торгівлі та осередки військової сили для захисту від численних ворогів ще за часів Київської Русі. За гетьманщини понад 20 полкових міст були значними адміністративними та торговими центрами поряд із сотнями містечок. Як свідчать літописи, чума, холера, віспа, сибірка, тифи та інші хвороби косили українців так само, як і західноєвропейців. Наприклад, під час світової епідемії (пандемії) чуми в середині XIV сторіччя практично вимерло населення Закарпаття, Львова, Галича та Смоленська (останній входив до складу тогочасної Литовсько-Української держави).

Що стосується вигрібних туалетів, то вони слугують самими небезпечними осередками поширення збудників захворювань. Справа в тому, що личинки мух розвиваються у фекаліях в цих “закладах”, а дорослі комахи на поверхні тіла та в кишечнику переносять збудників холери, гепатитів, сальмонельозу (черевний тиф), бактеріальної та амебної дизентерій, туберкульозу, поліомієліту, яйця паразитичних червів (ціп’яків, аскариди, гострика та ін.) і багато інших в людські житла, на продукти харчування тощо. Мухи розлітаються від осередків виплоду на 10 кілометрів, отже місце розміщення вигрібних ям у садибі ніякого значення не має – такі “тички” з погляду гігієни (а не валеології) - “абсолютне зло”, а їх поширеність в Україні –сором для народу, що вважає себе цивілізованим.

Цитована книга містить чимало інших не менш безглуздих моментів, наприклад: на Заході носили “чудернацькі зачіски”, де розмножувались воші, а українці та українки, що круглий рік парились в шапках та хустках, буцімто від цих паразитів якимось дивом були захищені.

Плодючість алатонівців викликає подив (як кажуть росіяни - “понос слов при запоре мыслей”). Ними складені та видруковані ще “Зошит з валеології” (Київ: “Алатон”, 1997) та кілька об’ємних видань “Валеологія на допомогу вчителю” і “Пригоди в країні невидимок” (для учнів) де вміщені всілякі більш-менш дебільні казочки та оповіді на валеологічні теми (головні герої – клітина Макрофаг, що в перекладі з латини означає “багатоїд”, тобто ненажера, та дівчинка зі “щиро українським” іменем Майя з братиком Петриком, який має звичку “брати в рот що попало”). На жаль, кілька паскудних оповідок присвячено “жидам” (прошу вибачення у євреїв, але так у автора), та тому, як вони “переслідували” Христа. Мені гидко детально вдаватись у цю маячню, однак зазначу, що вона – цілком на рівні антисемітських висловів дурноверхого російського “червоного генерал-депутата” Макашова.

Резюме валеологічних вправ творчого колективу алатонівців таке: українці – це з раннього дитинства сексуально занепокоєний, економічно та інтелектуально недорозвинений хуторянський народ салоїдів, що “збагатив” світову цивілізацію вигрібними туалетами.

Підручник з валеології для 8-9-х класів (А.В.Царенко, Г.Ф.Яцук. “Валеологія”. – Київ: Генеза, 1998. Допущено Міносвіти України) принципово нічим не відрізняється від попереднього: ті ж мало зрозуміла мова та валеологічне безглуздя. Згідно йому, валеологія – не тільки “наука наук”, а ще й “філософське вчення” та “система духовного оздоровлення людини”. Відмінною рисою цього опуса є повне незнання авторами будь-яких елементарних основ біології та інших природничих наук. Крім того, школярам пропонують запам’ятати “світлі імена” “корифеїв” української валеології –доктора медичних наук Г.Л.Апанасенка, доцентів Тернопольського педінституту А.В.Царенко (NB!) та Г.А.Стасюк. Відомо, що до шкільних підручників заносять імена найвидатніших вчених. Добродії ж із валеологічної “обойми” проявили себе хіба що як колонаукові крикуни. Ну що ж, сам себе не похвалиш – то хто тебе похвалить! Жаль, що автори не здогадались вмістити в підручнику свої портрети (бажано на конях). Читається книжка як бездарна пародія на шкільні підручники для 8-9-х класів “Людина та її здоров’я”. Подібно недолугому студенту-неробі, А.В.Царенко та Г.Ф.Яцук неспромоглись навіть правильно списати з інших джерел дані по фізіології людини тощо.

Наведу кілька прикладів. В розділі “Валеологічні основи росту та розвитку організму” настільки перекручені різні поняття фізіології, що щось второпати взагалі неможливо. Переплутані поняття про центральну, периферичну, соматичну та автономну частини нервової системи. Стверджується (с. 47), що нервова система – сама по собі “складна рефлекторна дуга”; нічого не сказано про тканинний та клітинний види імунітету, специфіку нервової та гуморальної регуляцій тощо. На с. 64 зроблене “епохальне” відкриття. Виявляється, що тонус скелетних м’язів (гей, валеологи, ви хоча б знаєте, що це таке?) підтримують не імпульси автономної частини нервової системи, а, навпаки, “при роботі м’язів від них у центральну нервову систему надходить потужний потік нервових імпульсів, що надзвичайно важливо для підтримки її тонусу”.

В галузі фізики укладачі також досягли типових “валеологічних висот”. На с. 75 читаємо: “У сонячному спектрі виділяють два види променів – ультрафіолетові та інфрачервоні”. Як відомо, ці дві складові спектру сонячного світла невидимі. Питання до авторів: а навіщо людині очі? Навіть загальновідомий факт шкодочинності впливу значних доз ультрафіолетового опромінення на організм наші валеологічні “титани” примудрилися пояснити, як би пом’якше сказати, на рівні інтелекту страждаючих синдромом Дауна (с. 75): “… ультрафіолетове проміння має здатність накопичуватись (акумулюватись) в організмі протягом всього життя й у людей старшого віку може стати причиною рака шкіри”. Де це у людей знаходиться аккумулятор світлової енергії? Продовжити розбірку глупств та нісенітниць цього “пособія” пропоную самостійно будь-якому читачу.

Третя книга - це агресивна і дуже небезпечна пропаганда самих диких забобонів у наукоподібній формі. Отже, знайомтесь - В.П.Горащук. “Валеологія. Підручник для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл”. Київ: “Генеза”, 1998. Допущено Міносвіти України.

На початку підручника суконною мовою дуже незрозуміло та плутано оповідається про здоров’я та його аспекти, цитуються валеологічні “авторитети” – “практик” Г.П.Малахов, “вчений” І.В.Муравов, неодмінний Порфирій Іванов тощо. Знову у вигляді діаграми (с. 12) наведені “наукові” відсотки здоров’я (див. вище) з тривіальними коментарями на кшалт “мешканці сільських регіонів дихають чистішим повітрям порівняно з міськими жителями”.

Чортівня починається зі с. 15 під заголовком: “Організм людини – біоенергетична система”. Спочатку як “наука” згадується прадавня індуська оздоровча система – йога, що насправді є сумішшю певних оздоровчих настанов та примітивних поганських вірувань. Це означає, що тренувати систему дихання тощо слід не просто виконуючи вправи, а з різними містичними ритуалами. Від неї автор виводить “сучасну науку” – так звану “біоенергетику”. Основною її догмою є - “Біополе – це складне специфічне психофізичне поле, що існує довкола живих організмів і всередині них”.

Розглянемо, що ж це таке? В живих організмах відбуваються складні фізико-хімічні процеси, що супроводжуються змінами величин електричних потенціалів та відповідно електромагнітних полів. Ці явища досліджують науки біофізика та електрофізіологія і вони мають практичне значення (наприклад, зняття електроцефалограм при діагностиці стану головного мозку тощо). Інколи галузь знань про перетворення енергії в живих системах називають біоенергетикою. Ніякої “біоенергії” чи “біополів”, окрім електромагнітних, в живих організмах не існує і науковими методами їх не виявлено.

В XVII – на початку XIX сторіч було популярне вчення про особливу “життєву силу”, що мало назву “віталізм”. Вчені врешті-решт довели, що ніякої “життєвої сили” немає. Зараз ці погляди невдахи-недоучки, дилетанти та шахраї перемішали з йогою та псевдонауковою термінологією і знову випустили у світ під краденою назвою “біоенергетика”. Її “товаром” є насамперед сеанси так званих “екстрасенсів” – буцімто виключних людей, що неначе здатні вловлювати біополе та керувати ним. Цим вони заробляють гроші. Оскільки неможливо контролювати те, чого не існує, екстрасенсорика насправді базується на гіпнотичному впливі на хворого. В той час як у науковій медицині такі методи вживають дуже обережно, щоб не зашкодити, екстрасенси будь-що добиваються повного контролю над психікою пацієнта. Загіпнотизована людина вважає, що її стан покращав, що вона вилікувалась. Насправді хвороба розвивається і навіяна ейфорія зрештою проходить. Однак часто втрачено час, коли людині ще могли допомогти лікарі. Наприклад, ракові хворі – жертви екстрасенсів, знахарів та всіляких інших “народних цілителів” в страшних муках вмирають по всій Україні.

Далі йдуть якісь малозрозумілі описи “експериментів” про “біоенергетичні контакти” креветок, рослин та людей і вчення про “ауру” (с. 19). Знову ж таки ніякими науковими методами цю ауру не визначиш. Тому лише “обрані” особи її буцімто “бачать” у вигляді 7 різнокольорових “біоенергетичних” шарів навколо тіла людини. Ну що ж, наслідки пиятики чи вживання наркотиків бувають різні – одним вважаються зелені чорти, іншим – аури, тільки навіщо все це викладати в школі?

Прадавні індуси не мали практично ніякого уявлення про функції більшості систем органів людського організму, нервову, гуморальну та імунну системи регуляції та підтримки гомеостазу тощо. Однак, спостерігаючи за проявами життєдіяльності, вони виявили деякі структурно-функціональні зв’язки. Не розділяючи науку та забобони, ці менш ніж скромні досягнення індуси густо замісили на містиці. Так виникло “вчення” про чакри. Як пише пан Горащук (с. 21): “Чакра – енергетичний центр, зона концентрації енергії, що фільтрує, розподіляє, перетворює, проводить і виводить цю енергію”. Людською мовою це означає, що чакру ніяк виявити не можна, бо вона нематеріальна, однак якусь “енергію” вона концентрує та ще й перетворює (цікаво, на що?).

Цю систему, яка зараз цікава хіба лише фахівцям по історії давніх поганських філософсько-релігійних вчень, автор пропонує для вивчення школярам 10-11 класів. Сім чакр неначе мають кожна свій колір та відповідають певній музичній ноті. Як це встановлено, пояснити можуть хіба що пацієнти божевільні. Однак цитуємо (с. 22): “Друга чакра, або поперекова, статева чакра (свадхістана), розташована у поперековому сплетінні на відстані 4-6 см нижче пупка. Вона пов’язана зі статевою поведінкою і забезпечує функції продовження роду. Колір другої чакри оранжевий. Нота “Ре” “.

Насправді індуси, не маючи поняття про статеві залози, гамети, запліднення та ін., знали, що статеві органи (матка, яєчники тощо) розташовані саме нижче пупа, звідки і з’явилась “друга чакра”. Всі ці чакри (с. 24-27) пов’язані якимись нематеріальнними “каналами”, по яким подібно миші бігає енергія. Однак годі про це. Нас чекає подорож по наступному колу пекла, вибачте, валеології.

Чергова маячня – це “вчення” про так звані “геопатогенні зони”. Паразитуючи на загальновідомих фактах, що електромагнітне поле Землі має різну інтенсивність залежно від складу земної кори, геохімічних та геофізичних процесів тощо, невігласи та шахраї утворили чергову пародію на геологію – “геопатію”. Придумали якісь сітки на земній поверхні, у яких є “корисні” та “шкідливі” ділянки, причому найбільш небезпечні перетини ліній сітки – вузли. Якщо не приведи Бог ваша спальня чи офіс знаходяться у вузлі, то на вас нападуть усі болячки разом. Один вихід – звіть геопата, він скаже, куди запихнути ліжко чи переставити стіл - аби гроші.

Біолокація – це, виявляється, не ехолокація певних видів тварин (кажани, дельфіни та ін.), а (с. 35): “... здатність людини визначати наявність яких-небудь об”єктів, предметів у просторі за допомогою індикатора-рамки чи маятника”. Зрозуміло, що знову ж таки ця “здатність” притаманна лише “обраним”, які і мають з неї прибуток, виявляючи “геопатогенні зони” для простолюддя.

З усіх методик оздоровлення автор пропагує найбільш виснажливі та небезпечні: лазню (с. 40-46), “моржування” (с. 47-48), дихальну гімнастику за системами йогів та цигун (с. 50-59), голодування (с. 69-77) тощо. Пан В.П.Горащук мабуть ніколи не чув про елементарні основи фізіології людини. Спробую дещо пояснити з цього приводу. Як відомо, обмін речовин складається із двох взаємопротилежних процесів – пластичного обміну, коли з простих шляхом біосинтезу утворюються складні органічні речовини із поглинанням енергії та енергетичного, при якому складні речовини розкладаються до простих із вивільненням енергії, необхідної для забезпечення життєдіяльності. У людей, що знаходяться в періоді статевої зрілості (від повного формування організму до настання клімаксу) ці процеси врівноважені. Тому при надмірному харчуванні чи малорухомому способі життя лазні, голодування та ін. допомагають їм запобігти (при наявності міцного здоров’я) надмірному біосинтезу, простіше кажучи, ожирінню.

У молоді віком 15-17 років (тобто, 10-11 класи) закінчується дозрівання організму. В цей час молоді люди інтенсивно ростуть та набувають біомаси, тобто процеси біосинтезу у них переважають. Тому сауни, голодування та ін. для них надзвичайно небезпечні: примусове посилення розкладу біомолекул може призвести до порушень функціювання ендокринної системи, тобто важкої, часто незворотної, патологічної зміни обміну речовин. Окрім того, більшість молодих людей України, як показують дані військоматів, не здатні навіть до армійської служби за станом здоров’я. Таким хворим потрібна кваліфікована лікарська допомога, а не пірнання в ополонки, відвідини лазні тощо.

Знову ж таки різні методики всіляких дихальних вправ (йогівські, цигунські тощо) автором супроводжуються “теоретичною” основою на кшалт: “Пранаяма – це система дихальних вправ, що виконуються свідомо для накопичення життєвої енергії, отриманої з повітря”. Знову пуста балаканина про якусь повітряну “життєву енергію”! Оцієї самої загадкової “прани”, виявляється, в повітрі вранці найбільше, ввечері – найменше. Саме “глибокомудре” твердження нашого “пранолога” в цій частині таке (с. 50): “Підраховано, що повітря з найнижчою кількістю прани містить 21% кисню, 0,03% вуглекислого газу, а також азот і домішки різних речовин”. Насправді це – стандартний склад повітря на всій Земній кулі, який не залежить від пори доби, географічного розташування тощо. Із забобонів системи цигун особливо вражають такі (с. 58-59): “дихання малого і великого Небесного кругообігу”, під час якого якась “внутрішня життєва сила ци” бовтається між головою, тулубом та ногами, та “істинне дихання”, цитую: “Коли припиняється справжнє дихання, починається істинне”. Цього дихання ніяк непомітно, тобто, як кажуть лікарі, “пацієнта до моргу ”.

“Перлини мудрості” пана Горащука блискають і в розділі про голодування. Чого лише коштує ствердження (с. 74), що “у голодуючому організмі під дією підвищеного вироблення гормону росту поліпшується біосинтез” (насправді, відбувається зовсім протилежне – посилений розклад речовин). На тій же сторінці вміщені “наукові” побрехеньки про старих кур, що внаслідок голодування омолодились, почали нестись та прожили втричі більше, і подібні “валеологічні оповіді” про корів. В Україні недоїдають не тільки люди, а й свійські тварини, однак масових омоложень щось не помітно.

Про сім’ю та шлюб автор понаписував багато та дарма (мається наувазі здоровий глузд, а не гонорар). В основному це суміш загальновідомих положень та ідиотизмів різного гатунку. Одразу візьмемо бугая за роги та виділимо найбільші “досягнення” в цій сфері валеологічних достойників.

Виявляється (с. 93) діти бувають фізіологічно зрілими та незрілими. Відрізняються вони між собою в основному тим, що “зріла” дитина горлопанить, як недорізана, а “незріла” лежить собі тихенько та гулькає. Що ж з таким вилупком робити молодій мамі? Дослівно наводжу рецепт пана Горащука (с. 95): “На відміну від фізіологічно зрілих, незрілі діти не нагадують криком про те, що їх шлунок пустий. Це визначається за зміною міміки, яка передає незадоволення. Помітивши це, мати повинна підготувати малюка до чергового годування таким чином. Після того, як мати розповила дитину, її треба піднести до крана з холодною водою (обов’язково холодною) і не тільки підмити, але й обливати нею доти, доки малюк не почне відповідати підвищенням м’язового тонусу або виявляти силу. Таку реакцію організму може відчути пальцями кожна мати, котра тримає в руках під краном свого малюка (NB: тобто поки від холоду дитина не задубіє). Цю процедуру слід повторити протягом дня не менше трьох-чотирьох разів.” Наслідок відомий – у дитини відкриється “істинне дихання” а потім – цвинтар. Що ж його робити, як таке вродилось – не допомогла навіть “всемогутність” валеології.

Якийсь валеологічний корифей Б.П.Нікітін на с. 124-125 підручника В.Горащука утворив “Пам’ятку матерям і батькам, які чекають дитину”. Найцікавіші моменти цього опусу такі: “Весільна подорож ... набагато корисніша для майбутньої матері, ніж ... застілля”. Логічно розвиваючи цю думку, слід рекомендувати підгадати терміни так, щоб прямо з-під вінця їхати до пологового будинку. Знову ж таки економія: водночас можна відбути весілля та хрестини.

Ще одна порада заслуговує бути процитованою повністю: “Починайте розвивати таланти своєї дитини ще до народження. Танцюйте, співайте, слухайте приємну музику, а з шести місяців вагітності розмовляйте з нею за допомогою рупора з паперу”. Як кажуть англійці, “no comments!”. Передбачаю, що в ларках поряд із тампаксами незабаром продаватимуть такі “вагінальні рупори”. Раджу лише кричати в нього з усієї сили, бо плацента може плоду вуха затулити та він буде погано вас чути.

Є ще багато чого страшного, безглуздого та дурного в цій книзі, ой як багато! Зупинюсь лише ще на одному шаманстві, інакше його не назвеш. Ви знаєте, що основа будь-якої сатанинської системи заклинань – точне повторення ритуальних фраз. Це є свідомою пародією на Службу Божу (чим ретельніш наслідування, тим складніш розпізнати серед зовні правильних та “людинолюбних” словес чортові роги). І ось в розділі “Методика словесно-образного емоційно-вольового управління станом людини” (СОЕВУС) пропагується ціла купа таких заклинань ще одного пахана валеологічної братви – Г.М.Ситіна. Спочатку І.П.Павлову (для буцімто наукової основи подальших вправ) приписують вчення про підсвідомість (с. 98), хоча воно належить З.Фрейду, а сам Павлов все життя фрейдизм не сприймав та різко критикував за антинауковість та містицизм. Потім подані настанови до методу СОЕВУС цього самого Ситіна, які зводяться до дослівного запам’ятовування та постійного повтору різного словесного непотрібу типу: “Я налаштовуюсь на веселе енергійне молоде життя і зараз, і через тридцять років, і через сто років. Я налаштовуюсь на щоденну енергійну найцікавішу роботу і зараз, і через тридцять років, і через сто років...” і т.д. і т.п. на 6 сторінках дрібного тексту!

Ще в підручнику на с. 118 описані “прийоми психоенергозахисту” (мабуть, в додаток до східних єдиноборств). “Підвалини” цього “вчення” беруть початок від всім відомої “дулі в кишені”. Один із них під назвою “Магічні дзеркала” наведу дослівно: “Уявіть себе з усіх боків оточеним стіною з одного, двох чи трьох рядів цегли. Із зовнішнього боку до стіни прикріплюються дзеркала, що утворюють суцільну поверхню й обернені в навколишній світ. І з якого б боку нападник не намагався б на вас напасти, він завжди отримує відбитий і підсилений дзеркалом удар у відповідь”. Ризикну життям: викликаю В.Горащука на герць – я з добрим дрючком, він – з магічним дзеркалом. Хто кого – відомо наперед. Мені не жаль, бо валеологів на мій вік вистачить.

Висновок про це “проізвєдєніє” однозначний. Пан Горащук лізе, як мовиться, із шкіри, аби забезпечити соціальний запит всіляких пройдисвітів – виховати із молоді “ринок збуту” для екстрасенсів, геопатів, знахарів, чаклунів та іншої нечисті. Це і є справжні альфа та омега його, перепрошую на слові, “підручника”.

Отже, з точки зору збереження та покращення фізичного здоров’я всі ці “підручники” не можуть принести нічого, крім шкоди. Це і небезпечні поради щодо голодування, йогівських вправ, лазень, ополонок тощо, і виховання недовіри до наукової медицини, заклики до самолікування та ін. Всі “бійці валеологічного фронту” в один голос галасують, що люди хворіють, здоров’я не покращується, і медицина проти цього безсила. Насправді завдяки успіхам гігієни та інших галузей медицини зараз неможливі грандіозні за масштабами епідемії будь-яких захворювань. Боротьба за здоров’я – вічна проблема, бо в міру розвитку промисловості, необхідної для забезпечення потреб людства, все більш погіршуються умови довкілля. Людина як найпоширеніший біологічний вид є джерелом живлення та середовищем існування безлічі різних паразитичних організмів, які набувають стійкості до лікарських препаратів та видозмінюються (мутують), викликаючи все нові і нові захворювання. Тому саме медицина та гігієна є науками майбутнього, а не валеологія, знахарські травки, нашіптування та чаклунство.

Однак повних невігласів у галузях біології та медицини - авторів вказаних підручників - насправді збереження фізичного здоров’я дітей аж ніяк не цікавить. Пруться вони зі всієї сили в “інженери людських душ”, щоб поневолити психіку нових поколінь. Спочатку пропонують методи психічного самоконтролю, хоча, як відомо, одне із основних положень психіатрії якраз говорить про неможливість цього: жоден божевільний не усвідомлює своєї ненормальності. Потім, вбиваючи в голову дітям та підліткам всілякі забобони (див. вище), готують грунт для створення нової моралі, в якій чільне місце посідає фанатична віра в побрехеньки доморощених живих та мертвих “вчителів” - гуру (культ П.Іванова та ін.). Ми вже такі “моралі” проходили: це комуністична (все, що корисне для певного соціального класу, то моральне) та фашистська (все, що корисне для нації, то моральне) свідомості. Людство заплатило за подібні вчення сотнями мільйонів життів.

Передбачаю виникнення масової “валеологічної партії” або “партії здоров’я” яка має реальні шанси прийти до влади, за кілька років створивши “соціальну базу” із молоді саме через шкільну освіту. Горезвісне “Біле братство” виглядає безневинними іграшками порівняно з реально можливим “валеологічним суспільством” третього тисячоліття з екстрасенсами, знахарями та соціальними демагогами на чолі. Ось тоді Україна дійсно займе виключне положення як держава, з якої розпочнеться кінець світу.

Що ж робити? Засоби боротьби з черговою чортівнею, тобто валеологічною пошестю, добре відомі. По-перше, давно назріла необхідність видати серію підручників для молодших класів із гігієни. Для їх створення слід залучити фахівців по дитячій та підлітковій гігієні, психіатрів та педіатрів, а також досвідчених шкільних методистів. Закінчується ж гігієнічна освіта (в галузі фізичного та психічного аспектів здоров’я) вивченням предметy “Людина та її здоров’я” у 8-9-му класах. І ніякої валеології не потрібно!

По-друге, єдина мораль, на якій тримається духовний добробут більшості цивілізованих країн, опирається на біблійні десять заповідей (навіть комуністи не вигадали нічого кращого, ніж спотворити їх у вигляді "морального кодексу будівника комунізму”). Тому для збереження самого існування української нації та забезпечення моральних засад її дійсного входу до європейської спільноти слід негайно ввести в школах з першого класу Закон Божий (або в місцях проживання людей інших заснованих на Біблії віросповідань – основи ісламу чи юдаїзму).

В одній із “валеологоохоронних” статей алатонівці звинуватили мене у заклику до “полювання на відьом”. Ну що ж, якщо існує об’єкт для полювання – ні пуху ні пера, громадяни!

вкрадено на www.uamedia.visti.net