І ще [одне] дивовижне чудо повім. Прийшли з того ж Богохранимого града Костянтинового до ігумена Никона писці іконні, кажучи: "Постав рядпя нам, бо хочемо з тобою судитися: нам показували малу церковку, і її [розписувати] підрядились перед багатьма свідками. А ця церква занадто велика. Ось, візьміть ваше золото, а ми повернемося до Царгорода!" І відказав ігумен: "Які з себе були ті, котрі найняли вас?" Писці ж описали вигляд та образ, і імена [назвали] Антонія та Феодосія! І каже їм ігумен: "О, чада! Не можу вам показати їх, бо ще десять років тому пішли зі світу цього, і, непрестанно молячись за нас, невідступно охороняють цю церкву і оберігають свій монастир, і думають про насельників його". І, почувши це, греки вжахнулись відповіді; привели чимало інших купців, греків та обезів, котрі разом із ними їхали. І сказали: "При них підряджались, взяши золото з тих рук! А ти не хочеш нам показувати їх. Коли ж преставились, то покажи нам образ їхній, аби і ці бачили, чи ті є". Тоді ігумен виніс перед ними їхню ікону. Побачили ж греки та обезі образи їхні й поклонилися, кажучи, що "воістину! Віруємо, що живими є й по смерті, і можуть допомагати та рятувати, і заступатись за тих, хто вдається до них!". І подарували [монастиреві] мусію, яку привезли на спродаж. Нею оздобили Святий Вівтар.

Писці ж почали каятися у своєму гріхові: �Коли, � кажуть, � прийшли до Канева у лодіях � побачили церкву цю на висоті. Запитали ж тих, що були з нами, яка то с церква, і кажуть: "Печерська, яку маєте розписувати". Розгнівившись [що занадто велика є], хотіли [ми] повернутися вниз [до гирла]. Тої ж самої ночі була буря велика на ріці. Назавтра, вставши, опинилися біля Треполя, і лодія сама йшла проти течії, ніби якась сила тягла [її]. Ми ж силоміць утримали її, і стояли весь день, думаючи, що це буде, якщо за одну ніч пройшли, не гребучи, шлях, який з трудом ледве за три дні проходять інші. Наступної ночі [знову] бачили цю церкву і чудесну ікону намісну, котра казала нам: "Люди! Чому дарма метаєтесь, не корячись волі Сина Мого та Моїй? Коли Мене і не послухаєтеся, і втекти захочете � всіх вас взявши, та й з лодією, поставлю в церкві Моїй. І знайте [також] те, що звідти не вийдете, але тут, у монастирі моєму, постригшись, і життя своє закінчите. І я вам дам милість у майбутньому віці задля його засновників Антонія та Феодосія!" Ми ж назавтра, вставши, хотіли тікати вниз, і багато трудилися, гребучи, а лодія вгору йшла супроти того. Ми ж, підкорившись волі та силі Божій, віддалися [їй], і скоро під монастирем сама лодія пристала."

Тоді сукупно всі чорноризці та греки, майстри ж та іконописці, прославили великого Бога і Його Пречисту Матір, чудесну ікону та святих отців Антонія і Феодосія.

І по тому вони [майстри та іконописці] життя своє закінчили в чернецтві у Печерському монастирі і покладені у своєму [печерному] притворі. Є ж і нині збитки їхні на хорах, і книги їхні грецькі зберігаються в пам'ять такого чуда.

Коли ж Стефан ігумен, деместевник, із монастиря вигнаний був, а бачив [він ті] преславні чудеса: як майстри прийшли, ікону несучи, та про видіння цариці у Влахерні оповідаючи, � через те і сам Влахернську церкву на Клові сотворив.

Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, тоді [ще] юний, був свідком того дивовижного чуда, коли вогонь з небес спав і вигоріла яма, де основу церковну відміряно поясом. І це прочули по всій землі Руській. Задля того Всеволод із сином своїм Володимиром із Переяслава приїхав побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів, і тим поясом золотим обкладений бувши, негайно здоровим став, молитвами святих отців наших Антонія і Феодосія. А тому, за свого князювання христолюбець Володимир, взявши міру Божественної тої Церкви Печерської, сотворив усім подібну до неї � у висоту, в ширину і в довжину � церкву у місті Ростові. До того ж і письмом на хартії написав, де І в котрому місці кожне свято намальоване є. І все це за чином і подібно сотворив � за прикладом великої тої Церкви Богознаменної.

Син же того, Георгій-князь, чувши від батька Володимира, що в тій церкві сталося, й собі у своєму князівстві сотворив у граді Суздалі церкву за тією ж мірою, яка, з часом, уся розпалася. Ця ж єдина Богородична перебуває в віках.